Погода в Украине

 
Locations of visitors to this page

Особливості клінічного перебігу загрозливих життю аритмій та їх лікування у хворих похилого віку на ішемічну хворобу серця
Написав А.А. Заздравнов, Л.М. Пасієшвілі, О.В. Власенко, Ю.К. Резуненко, О.В.Супрун; м. Харків   

Ішемічна хвороба серця (ІХС) є основною причиною смерті у віці старше 65 років. У геронтологічних хворих має місце збільшення з віком поширеності ІХС та аритмій.

Зміни провідної системи серця характеризуються втратою пейсмекерних клітин. До 75-літнього віку їхнє число зменшується на 90% порівняно з таким у 20 років (Lev M, 1984). Частота миготливої аритмії (МА) у 90-літніх у 200 разів вище, ніж у 40-літніх (Wolf P.A. et al, 1987). Близько 5% осіб старше 65 років і 10% - старше 75 років, що вважаються здоровими, мають МА (Assey M.E., 1993). Серед інших видів аритмій найбільш часто зустрічається екстрасистолічна аритмія (ЕА). В похилому віці часто спостерігається атиповість клінічних проявів серцево-судинних захворювань взагалі й аритмій зокрема.
Мета нашої роботи – вивчення особливостей клінічного перебігу МА та ЕА у осіб віком 65 років та більше; розробка терапевтичних заходів щодо їх купірування.
У терапевтичному відділенні спеціалізованої МСЧ№12 було обстежено 43 хворих, серед них 26 чоловіків (середній вік 68±2,2 роки) та 17 жінок (середній вік 69±2,8 роки). У 31 пацієнта (18 чоловіків та 13 жінок) була діагностована тахісистолічна форма МА, у решти хворих (8 чоловіків та 4 жінки) була виявлена шлуночкова ЕА, загрозлива для життя (часті монотопні – бі- та тригемінії, політопні, подвоєні та залпові екстрасистоли). 36 (83,7%) хворих знаходились під диспансерним наглядом впродовж 5-20 років, у тому числі: 26 осіб – з приводу ІХС у поєднанні з гіпертонічною хворобою, 5 пацієнтів – з приводу ізольованої ІХС. Слід зауважити, що у 3(25%) хворих з ЕА виникнення арітмії ми повязуємо із глікозидною (дигоксин) інтоксикацією. Решта пацієнтів (12 – 26,3%) вважалась практично здоровими, порушення ритму було виявлено при профілактичному огляді.
Недостатність кровообігу у обстежених осіб було розцінено як НК І - ІІА ст.
Характеризуючи скарги даних хворих, слід вказати що при загальному опитуванні лише половина з обстежених осіб з МА та 2/3 пацієнтів з ЕА висували скарги, у решті випадків останні виявлялись лише при поглибленому опитуванні. 4 (12,9%) пацієнта з МА та 1(8,3%) – з ЕА скарг не пред'являли як при загальному, так і при поглибленому опитуванні. Перебої та замирання в роботі серця спостерігались у 22 (71%) пацієнтів з МА та у 10 (83,3%) осіб з ЕА. Якщо при МА у ряді випадків слід було звертатись до поглибленого розпитування пацієнтів з даного приводу, то у хворих на ЕА скарги на перебої в роботі серця домінували. Задишка (переважно інспіраторна, рідко – змішана) турбувала абсолютну більшість обстежених хворих (27–87,1% осіб з МА, 10-83,3% пацієнтів з ЕА). Больовий синдром був нехарактерним для обстежених хворих. В групі осіб з МА біль турбував 8 (25,8%) пацієнтів, серед хворих з шлуночковою ЕА він виявлявся лише у 4 (33,3%). Біль локалізувався переважно у ділянці серця (60% випадків), більш рідко – за грудниною (40%). Біль був тривалим (у більшості випадків від 30 хв. до кількох годин), але неінтенсивним, часто характеризувався як відчуття дискомфорту у певній ділянці. Ірадіація супроводжувала біль у 73,3 % випадків.
Велику питому вагу мали скарги неврологічного характеру, обумовлені з одного боку гіпоксією мозку внаслідок гемодинамічних розладів, з іншого – інволютивними процесами. 27(87,1%) пацієнтів з МА та 11 (91,7%) осіб з МА відмічали загальну слабкість, апатію. Запаморочення спостерігались у 15 (48,4%) хворих на МА та у 7 (58,3%) осіб з ЕА. 3 (25%) хворих з ЕА відмічали немотивоване відчуття занепокоєння.
Для лікування тахисистолічної форми МА та шлуночкових ЕА високих градацій у хворих похилого віку ми використовували аміодарон. Препарату властива антиангінальна дія, він майже не викликає колаптоїдних станів, не має суттєвого негативного інотропного ефекту, терапевтичний ефект розвивається в перші хвилини і є керованим. Препарат випускається вітчизняною фармацевтичною промисловістю, що зменшує вартість та робить його більш доступним для хворих похилого віку, найменш соціально захищеної верстви населення.
Аміодарон був ефективний при лікуванні як шлуночкових, так і надшлуночкових аритмій, призначався в дозі 400 – 800 мг за добу внутрішньовенно краплинно з наступним переходом на підтримуючі дози (в середньому 100 мг за добу перорально). Отже дози препарату, що використовувались, були на 1/3 - 1/2 менше загальноприйнятих (для пацієнтів середнього віку).
Висновки.
Таким чином, перебіг аритмій у хворих на ІХС похилого віку характеризується незначною експресивністю больового синдрому, особливо у пацієнтів з МА. Для купірування даних станів у хворих похилого віку слід застосовувати аміодарон в знижених дозах.