Погода в Украине

 
Locations of visitors to this page

Опытный врач, осмотрев пациента, говорит своему молодому коллеге:
- Его нужно оперировать, и немедленно.
- А что у него?
- Счет в швейцарском банке.

ПРОВЕДЕННЯ НЕГАЙНОЇ ШТУЧНОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ ЛЕГЕНЬ

Показання: абсолютні (апное, патологічні типи дихання, гіповентиляція); відносні (набряк легень, глибока кома, декомпенсована циркуляторна, кардіальна чи дихальна недостатність).
Методи:
• з рота до рота;
• з рота в ніс;
• з рота в рото- або носоглотковий повітровід;
• через маску (з рота в маску) або в інтубаційну трубку (з рота в трубку);
• за допомогою ручних дихальних апаратів, мішка Амбу;
• з використанням автоматичних дихальних апаратів.
В екстрених умовах найчастіше використовують штучне дихання способом з рота до рота або з рота в ніс.
Методика штучного дихання з рота до рота або з рота в ніс передбачає: запрокидування голови (при підозрінні на перелом або вивих у шийному відділі хребта гіперекстензія не дозволяється), висування нижньої щелепи уперед, розтулювання рота - потрійний прийом Сафара відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів.

Рис.1


При наявності сторонніх тіл у верхніх дихальних шляхах забезпечення прохідності їх усуненням досягають прямим способом (видалення пальцями стороннього тіла з ротової порожнини); або непрямим (опосередкованим) способом усунення сторонніх тіл з гортані:
а) постукуванням основою долоні по хребту в міжлопатковій зоні;
б) енергійним кількаразовим стисканням реаніматором, що знаходиться позаду потерпілого, руками його грудної клітки в прередньо-задньому напрямку на рівні нижньої третини грудини.
Ефективність опосередкованих способів суперечлива. Рідини, які аспіровані у дихальні шляхи, усувають самопливом, надавши дренажну позицію потерпілому.
Для проведення штучної вентиляції легень (ШВЛ) з рота до рота реа¬ні-матор, глибоко вдихнувши повітря і щільно обхопивши губами рот потерпілого (або ніздрі), вдмухує повітря в його легені, візуально контролюючи екскурсію грудної клітки і надчеревної ділянки (при цьому ніс пацієнта затиснений рукою).
При ефективній ШВЛ грудна клітка потерпілого помітно розширюється під час вдування повітря. Видих проходить масивно, самостійно. ШВЛ з рота до рота значно полегшується, коли у ротову порожнину введено повітровід. При ШВЛ з рота до носа вдування роблять у носові ходи потерпілого, його рот при цьому закривають долонею або притискають нижню губу до верхньої пальцями.
ШВЛ з рота в ніс проводиться:
 • при ушкодженні губ, нижньої щелепи, язика;
• коли неможливо досягнути герметизації під час дихання з рота до рота;
• коли неможливо розсунути щелепи.

 

Рис.2 

ШВЛ методом з рота до носа

Застосування ручних дихальних апаратів (РДА), мішка Амбу.
Ефективність штучного дихання при їх застосуванні досягається щільно притиснутою маскою до обличчя потерпілого. При стисканні мішка повітря з нього нагнітається в дихальні шляхи потерпілого. Видих проходить через спеціальний клапан, при цьому балон (мішок) розправляється самостійно.
Частота ШВЛ:
1) для дітей:
• новонароджених - 40-60 разів на 1 хвилину;
• молодшого віку - 30 разів на 1 хвилину;
• старшого віку - 20-24 рази на 1 хвилину;
2) для дорослих: 12-20 разів на 1 хвилину.
При проведенні апаратної ШВЛ, попередньо виконується інтубація трахеї (окремий еталон). Вибір параметрів здійснюють за загальноприйнятою методи¬кою. Дихальний об'єм залежить від віку та конституції хворого, його вира¬ховують за формулою: для новонароджених - 10,0-12,0 мл/кг; для дітей старшого віку та дорослих - 8,0-10,0 мл/кг. Критерієм достатності ШВЛ є синхронізація хворого з апаратом без застосування седативних та пригнічуючої дії на ЦНС засобів. Найточнішим показником достатньої вентиляції є реєстрація газів крові.
Догляд за хворим, якому проводиться ШВЛ охоплює наступні основні заходи:
• підтримання синхронізації власного дихання хворого з респіратором;
• періодичний туалет дихальних шляхів і видалення секрету;
• контроль за газами крові;
• постійне спостереження за пацієнтом, якого не можна лишати самого без догляду.
Можливі ускладнення ШВЛ: баротравма та розриви легень, пневмо-торакс, аспіраційний синдром, зниження венозного повернення до серця.


Джерело інформації:
1. Іванюшко В., Канюк Й. Анестезія та інтенсивна терапія: Навч. посіб. для лікарів-інтернів за фахом "Анестезіологія".-Львів: Каменяр.-2005.-285с.
2. Посібник з практичних занять з анестезіології та реаніматології. За ред. Л.В.Усенко.-Київ: Здоров'я.-1993.-320с.
Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В.,Ткаченко P.O. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія: Підручник.- Київ: Вища школа, 2003.-399с.