Погода в Украине

 
Locations of visitors to this page

Моторно-евакуаторна функція шлунку у хворих на синдром Маллорі-Вейса
Написав В.В. Бойко, І.Л. Соханьова, Л.Й. Гончаренко, І.А. Тарабан, В.Г. Грома, С.І. Макєєв, А.В. Кузнєцов, В.А. Вовк; м. Харків   

На протязі останніх років значення досліджень моторно-евакуаторної функ¬ції шлунка в клінічній практиці є предметом дискусії. У хворих на син¬дром Маллорі-Вейса, з нашої точки зору, є перспективним використання електрогастрографічного методу. Обумовлено це, в першу чергу, наступними факторами:

метод не потребує спеціальної підготовки та може бути використаним при будь-якому стані хворого, нетравматичний та короткотривалий, дозволяє оптимізувати вибір методу хірургічного втручання та як наслідок покращити результати лікування хворих з гострими шлунково-кишковими кровотечами.
Моторну функцію шлунка у хворих на синдром Маллорі-Вейса оцінювали загальноприйнятою методикою реєстрації біопотенціалів шлунка апаратом ЕГС-4М, розробленого М.А. Собакіним з співавт. (1954). Обґрунтуванням до його використання вважали різний ступінь важкості крововтрати при зупиненій крово¬течі, незалежно від ступеню вираженості супутніх захворювань. Активні електро¬ди встановлювали на рівні антрального відділу шлунка та його тіла, пасивний фі¬ксували до передпліччя хворого.
При вивченні гастрограм оцінювали тонус м'язевої стінки шлунка, периста¬льтичну активність і ритмічність діяльності шлунка. Про стан тонусу шлунка судили по величині середнього біопотенціалу (середнє арифметичне за 10-15 хви¬лин запису ЕГГ). Різницю величин максимального і мінімального біопотенціалів шлунка визначали шляхом підрахунку середньої кількості шлункових комплексів за 10 хвилин дослідження.
Всі електрогастрограми виконані на електрогастрографі ЕГС-4М при калібровці 0,14 мВ і посиленні 3. Цей режим зберігався в усіх проведених дослідженнях. Слід підкреслити, що у хворих на синдром Маллорі-Вейса, період спокою виражений не був, що на нашу думку, обумовлено інтоксикаційним синдромом та внаслідок стимулюючого ефекту на травний тракт вилитої в кишечник крові. Вна¬слідок цього в більшості спостережень регістрували моторику шлунка в період його роботи.
Всього обстежено 78 хворих з синдромом Маллорі-Вейса. При аналізі окре¬мих показників моторики звертало на себе увагу наступне. Тонус шлунка в тілі і антральному відділі був підвищений або не відрізнявся від такого у здорових осіб (в тілі шлунка - 0,38±0,0008 мВ, в антральному відділі - 0,33±0,0007 мВ). Пери¬стальтична активність шлунка в обох відділах мала безперервний характер та була посиленою (0,63±0,0005 мВ і 0,59±0,0003 мВ, відповідно тілу і антральному відді¬лу). Виявлено достовірне підвищення величин тонусу шлунка та перистальтичної активності в залежності від ступеню важкості крововтрати, а при розвитку важких геморагій і вираженої інтоксикації в обох відділах діагностувались явища гастро спазму. Градієнт тиску, в середньому, склав 0,24±0,2 мВ, що свідчило про збере¬ження градієнту тиску та координації перистальтики тіла шлунка і антрального відділу. Ритм шлункових скорочень правильний, нормальний або незначно поси¬лений (3,1±0,007 мВ). Конфігурація шлункових комплексів мала спастичний ха¬рактер (прискорення фаз скорочення та розслаблення, нерідко з "розщепленням" плато шлункового комплексу). Виявлено також посилення ритму шлункових скорочень при наростанні ступеню важкості крововтрати.
Подразнення механорецепторів вилитою в шлунок кров'ю викликало поси¬лення моторної активності шлунка, що вважали підтвердженням добре збереженої скорочувальної здатності шлунка. В випадках, коли додатковий розтяг стравою або вилитою кров'ю викликав зниження тонусу і перистальтичної активності тіла та антрального відділу шлунка, констатували декомпенсацію скорочувальних здат¬ностей м'язової оболонки шлунка.
Отримані дані порушень рухальної активності шлунка у хворих з синдромом Маллорі-Вейса доказують, що вони однаково часто зустрічаються як і порушення інших показників функціонального стану шлунка. Електрогастрограф реєстрація моторики шлунка при відведенні біопотенціалів з поверхні перед черевної стінки, давала можливість безперервної та тривалої реєстрації перистальтики шлунка та являлась одним з об'єктивних методів оцінки функціонування езофагогастродуоденальної зони.
Метод електрогастрографії у хворих синдромом Маллорі-Вейса має свої переваги в порівнянні з іншими методами вивчення рухальної функції шлунка що широко використовуються в гастроентерології (метод внутрішньошлункової балономанометрії та метод відкритого катетера). Не поступаючись в інформативності, електрогастрографія не порушує гемостазу в області розриву при зупиневій кровотечі, що визначає переваги її в порівнянні з іншими вказаними методами.