Погода в Украине

 
Locations of visitors to this page

Сіалосонографія у невідкладній діагностиці при загостренні хронічних запальних захворюваннях слинних залоз
Написав І.Г. Лісова, О.О. Зайцев, С.Г. Єфименко, О.Л. Іващенко, Т.В. Ткач, Ю.Ю. Ярославська; м. Харків   

У діагностиці різних патологічних станів слинних залоз, особливо у період загострення, надається перевага малоінвазивним діагностичним методам. Метою таких досліджень є отримання інформації про структуру органу, безпосередньо при обстеженні на тлі його функції, та виключення будь якого шкідливого впливу на організм пацієнта і на тканини що обстежують.

 

Серед малоінвазивних діагностичних методів, гідне місце займає ультразвукова діагностика. Поодинокі вітчизняні автори вказують на особливості обстеження великих слинних залоз (ВСЗ) у нормі і при деяких патологічних станах. Дослідження іноземних авторів, у цьому напрямку, більш інформативні і ґрунтуються на порівнянні морфологічних і ультрасіалографічних результатів у хворих. Однак, публікації наукових досліджень присвячені питанням лише приватної сіалосонографії окремих слинних залоз пацієнтів із різними формами сіалоаденіту (ХСА) потребують уточнень.

Метою дослідження було вивчення можливостей використання одномоментної ультразвукової діагностики усіх великих слинних залоз пацієнтів хворих на сіалоаденіт у стадії загострення та визначення особливостей змін залозистої структури.

Обстежено 34 пацієнта клінічно, лабораторно, хворі консультовані суміжними фахівцями. На підставі комплексного обстеження встановлено загострення ізольованого хронічного сіалоаденіту (ХСА) у 14, і у 20 встановлено загострення ХСА у поєднанні із первинним синдромом Шегрена (ХСА ПСШ). Кожному з обстежених проводили одномоментне УЗ-дослідження ВСЗ: 68 привушних (ПВСЗ), 65 піднижньощелепних (ПНЩСЗ) слинних залоз. У деяких пацієнтів ПНЩСЗ були відсутні, через екстирпацією, з причини сіалолітіазу. Обстеження проводили двухвимірною сонографією у реальному масштабі часу (В-шкала) із поверхні шкіряного покрову. Використовували лінійний датчик, частотою 7,5 МГц у його повздовжньому та поперечному положенні на ультразвуковому апараті фірми «ALOKA SSD – 1400» виробництва Японії. При цьому виконувались усі принципи нашкірного дослідження.

Для характеристики отриманих результатів використовували відомі дані сіалосонографії про будову ВСЗ і їх розміри у поперечному та повздовжньому зрізі. При обстеженні враховували можливу фізіологічну варіабельность розмірів ВСЗ, що характеризується лише зміною розмірів органа, без зміни ехогенності. Для характеристики сонографічної картини ВСЗ використовували поняття: 1) неоднорідність паренхіми; 2) ехогенність паренхіми, визначали у порівнянні з м’язами: підвищена, або знижена; 3) об’єм залози по відношенню до тілобудови пацієнта: збільшена, або зменшена; 4) визначали перигляндулярні, внутрішньозалозисті лімфатичні вузли (л/в), як гіпоехогенні ділянки з чіткими контурами з ехогенними воротами, що не відрізняються за ехоструктурою від підшкірних лімфовузлів. При систематизації хворих із патологією у ВСЗ, використовували терміни Міжнародної класифікації хвороб і патологічних станів перегляду ВООЗ та класифікацію пухлиноподібних станів слинних залоз, що увійшла до Міжнародної гістологічної класифікації пухлин (Seifert G., Sobin L.H. Berlin 1991).

Вивчаючи сонографічні зміни ВСЗ при загостреннях сіалоаденіту, для зручності оцінки їх розмірів, вдалися до обчислення їх умовної площі – добутку двох вимірів, повздовжнього й поперечного. На підставі відомих нормальних розмірів (Юдин Л.А., Кондрашин С.А., 1995; Митьков В.В., Медведьев М.В. 1998) та особистих досліджень, нами розроблено градацію відповідно ступеню їхніх змін. Ступені кількісної оцінки площі привушних (ПВСЗ) і під нижньощелепних (ПНЩСЗ) слинних залоз представлено у табл.1.

Таблиця 1

Ступені кількісної оцінки великих слинних залоз

Таб.1


Відповідно даним представленим у табл.1, розміри ВСЗ, оцінювали по відношенню до нормальних, за ступенями збільшення або зменшення їх площі. Результати кількісно-якісної оцінки змін ВСЗ вказували, що у переважної більшості обстежених, визначається збільшення одразу ПВСЗ і ПНЩСЗ, незалежно від форми захворювання та клінічної маніфестації загострення в одній із залоз. Найчастіше визначали збільшення одразу декількох ВСЗ, переважно двосторонньої локалізації. При сіалосонограї, на відміну від результатів клінічного обстеження, патологічного процесу у межах лише однієї з ВСЗ, не спостерігали. Незалежно від форми ХСА, спостерігали зміни розмірів ВСЗ, які полягали у різного ступню їх, збільшенні. При усіх формах ХЗЗСЗ спостерігали поряд із збільшенням ПВСЗ, збільшення ПНЩСЗ і траплялися поодинокі випадки зменшення їх площі. По відношенню до ПВСЗ, менше реагували зміною площі ПНЩСЗ, про що свідчать їх більш сталі нормальні розміри.

Для визначення наявності і характеру патологічних змін оцінювали структуру ВСЗ відповідно однорідності й інтенсивності ехосигналу. За результатами обстеження частини хворих на ізольовані ХСА визначали в окремих залозах, неоднорідну, зернисту тканину з ехосигналом середньої інтенсивності, що трактували як незмінені ВСЗ. Також було визначено, переважно при скануванні ПНЩСЗ хворих на різні форми ХЗЗСЗ, однорідну залозисту структуру у поєднанні із гіперехогенною інтенсивністю. Як свідчать порівняльні морфо-сіалосонографічні дослідження, такі зміни у ВСЗ є патологічним і відповідає фіброзним змінам залозистої тканини (Williams HK et al., 2000). Більшу частину обстежених становили хворі, у яких спостерігали дифузну неоднорідність ВСЗ, що складали переміжні ділянки гіпер- і гіпоехо сигналів.

У окремих хворих, мали місце ділянки з посиленим гіпер-, або гіпоехо сигналами. За даними відомих порівняльних морфо-сіалосонографічних досліджень, присутність гіпоехосигналу свідчить про лімфоцитарну інфільтрацію, а гіперехосигнал з тканини слинних залоз (СЗ) – про фіброз строми (Shimizu M, et al. 1998). Ділянки підвищеної ехогенності оцінювали, як осередки склерозу.

У окремих пацієнтів визначали поодинокі зони гіпоехогенності з оболонкою, що оцінювали, як внутрішньозалозисті лімфовузли. Анехогенні множинні та поодинокі утворення вказували на наявність ектазійного процесу у окремих зонах. Сіалосонографічна неоднорідність СЗ визначалась при усіх формах ХЗЗСЗ і переважно у ПВСЗ. Урівнювання кількості гіпер-гіпоехогенних ділянок у ПВСЗ і ПНШСЗ переважно визначали при ектазійній формі ураження СЗ.

Переваги гіпоехо- над гіперехогенністю визначали виключно тільки при ектазійних формах ХСА. Неоднорідність ехоструктури у вигляді переважного гіперехосигналу спостерігали при склерозуючих формах ХСА і лише інколи, у структурі ПНЩСЗ при ХЕС і обох залозах при ХЕС ПСШ. Посилення переважного гіперсигналу визначали у пацієнтів із склерозуючими формами та у структурі ПНЩСЗ при ектазійній формі ХСА. Анехогенні утворення визначали множині і поодинокі, переважно у структурі ПВСЗ при при ХЕС і ХЕС ПСШ. Структури ПВСЗ мали анехогенні утворення серед пацієнтів із ХЕС ПСШ. Ехотінь від кальцифікату спостерігали у поодиноких випадках, як у протоках, так і у паренхімі ПВСЗ і ПНЩСЗ, як при ХЕС, так і при ХСС і лише при ізольованій формі. Розширення головних протоків мало місце у деяких пацієнтів з ізольованими ХСА.

Таким чином, оцінюючи результати одночасного дослідження стану ВСЗ пацієнтів з ізольованими ХСА, чи у поєднанні із ПСШ, очевидно, що патологічний процес торкається не тільки окремих ВСЗ, а й декількох інших і часто двохсторонньої локалізації, незалежно від клінічно-маніфестованого загострення процесу. Отримані результати свідчать про системність захворювання у межах залозистої тканини. Аналогічні результати було отримано раніше при проведенні морфофункційних досліджень з використанням інших методів (Смаглюк В.І.,1998). Наявність патологічних структурних змін у ВСЗ при ХЗЗСЗ мали різноманітні сіалосонографічні прояви. Про наявність склерозуючого процесу у ВСЗ свідчили: однорідна гіперехогенність і неоднорідна ехоструктура з ділянками посиленого ехосигналу. Дифузна неоднорідність з перевагою гіпоехогенних ділянок та анехогенними утвореннями різного ступеню поширення характерно для пацієнтів з ектазійним характером ураження ВСЗ. Наявність гіперехогенних утворень з акустичною тінню свідчили про наявність конкременту. Гіпоехогенні ділянки з чіткими контурами й ехогенними воротами вказували на стан лімфовузлів. Визначено особливості структурних змін в окремих ВСЗ. Анехогенні утворення, що характеризують ектазійний процес, мали локалізацію у ПВСЗ при ізольованому ХСА і розповсюджується на ПНЩСЗ при ХСА ПСШ. Однак, у пацієнтів з ізольованими ХСА поряд з ектазійними змінами у ПВСЗ, спостерігаються гіперехогенні прояви у ПНЩСЗ. Гіперехогенність різного ступеню, що характеризує склерозуючий процес, має місце як у ПВСЗ, так і у ПНЩСЗ.

На підставі цих даних можна зазначити, що вказані зміни є наслідком дії певного етіологічного чинника з проявами патологічного хронічного запалення і фіксованими проявами його стадій. Особливості структурних перетворень окремих ВСЗ при їх хронічному запаленні, слід розцінювати як наслідок їх анатомо-функційної обумовленості та різного ступеню рівня тканевих захисних систем та компенсаторних механізмів.

Метод сіалосонографії надає об’єктивну діагностичну інформацію без порушення органоструктури ВСЗ, легко переноситься хворими. Відсутність променевого навантаження і потреби уведення діючих як антиген подразнюючих контрастних речовин, надають можливість використовувати сіалосонографію для обстеження хворих на різні форми ХЗЗСЗ в стадії загострення.